Глава 1. Психология как наука (12)
Глава 2. История психологии (28)
Глава 3. Биологические основы психики (57)
Глава 4. Природная и социальная детерминация психического развития (70)
Глава 5. Структура психики (86)
Глава 6. Научение (103)
Глава 7. Психология деятельности и адаптация (116)
Глава 8. Эмоции и чувства (128)
Глава 9. Мотивация и психическая регуляция поведения (138)
Глава 10. Внимание (155)
Глава 11. Сенсорно-перцептивные процессы (166)
Глава 12. Память (189)
Глава 13. Мышление и интеллект (207)
Глава 14. Речь (237)

Глава 1.  Психология как наука

Краткое содержание главы
Методология научного познания. Научные и ненаучные психологические знания. Формирование науки как социального института. Парадигмы. Ценности и нормы науки.
Объяснительные принципы психологии. Принципы взаимодействия, детерминизма, целостности, активности, субъектности, реконструкции.
Предмет и методы психологии. Определение предмета психологического исследования. Экспериментально-реконструктивный метод и методики психологического исследования. Общенаучный характер метода психологии и специфика ее предмета.

1.1.    Методология научного познания

Термин «психология» употребляется в нескольких значениях, которые часто смешиваются в обыденном сознании: под ним могут понимать как научное, так и ненаучное психологическое знание.
Каждая научная дисциплина обладает собственными предметом и методом исследования, понятийным и методическим аппаратом, которые соответствуют определенным объяснительным принципам. Психология изучает внутренние, скрытые от внешнего наблюдения структуры и процессы, знание которых необходимо для объяснения поведения человека и животных, а также психологических особенностей как конкретного человека, так и групп людей. Психология как многоотраслевая дисциплина включает в себя фундаментальную психологию, цель которой состоит в установлении фактов, механизмов и законов психической деятельности, а также прикладную психологию, изучающую психические явления в естественной обстановке и использующую полученные в фундаментальной науке знания в конкретных ситуациях и условиях, и практическую психологию, которая использует психологические знания для решения конкретных задач в медицине, педагогике, спорте и т. д.
В рамках ненаучного психологического знания можно выделить несколько областей. Популярная психология предоставляет фундаментальные и практические психологические знания для широкой аудитории, упрощая их и избегая использования профессиональной и научной терминологии; иногда такого рода сведения называют поп-психологией. Позитивная роль популярной психологии состоит в формировании общей психологической культуры обыденного знания и в привлечении интереса к психологии как научной

абр    –    Артилерійська бригада.
адн    –    Артилерійський дивізіон.
АК    –    Армійський корпус.
БрАГ    –    Бригадна артилерійська група.
ВППГ    –    Військовий польовий пересувний госпіталь.
КП    –    Командний пункт.
мб    –    Механізований батальйон.
мбр    –    Механізована бригада.
МедБр    –    Медична бригада.
медр    –    Медична рота.
МПБ    –    Медичний пункт батальйону.
ОАСБ    –    Окремий автомобільний санітарний батальйон.
орхз    –    Окрема рота хімічного захисту.
ОМЗП    –    Окремий медичний загін підсилення.
ПСТ    –    Пост санітарного транспорту.
тб    –    Танковий батальйон.
тбр    –    Танкова бригада.
ПГБ    –    Пересувна госпітальна база.
ТерГБ    –    Територіальна госпітальна база.
ТПУ    –    Тиловий пункт управління.

Порядок використання практикуму студентами для самостійчної підготовки (опрацювання) тем навчальної дисципліни
“Організація медичного забезпечення військ”

Практикум розроблено у відповідності до навчальної програми з організації медичного забезпечення військ для вищих медичних навчальних закладів України ІІІ-ІV рівнів акредитації складена для спеціальностей “Лікувальна справа” 7.110101, “Педіатрія” 7.110104, “Медико-профілактична справа” 7.110105, напряму підготовки 1101 “Медицина” відповідно до освітньо-кваліфікаційних характеристик і освітньо-професійних програм підготовки фахівців, затвердженими наказом МОН України від 16.04.03 № 239, експериментальним навчальним планом, який розроблено на принципах Європейської кредитно-трансферної системи (ЕСТS) і затверджено наказом МОЗ України № 52 від 31.01.2005 року.
При використанні практикуму для підготовки до самостійної роботи до групових, семінарських та практичних занять, а також групових вправ з дисципліни необхідно дотримуватись чіткої послідовності вивчення тем навчальної програми.
Кожна тема практикуму складається з двох складових: вивчити певний обсяг теоретичної частини теми, а з метою більш якісного закріплення теоретичних знань необхідно виконати запропоновані у практикумі завдання із записом відповідної інформації у спеціально відведені форми.

Тема 1
Завдання, організація та актуальні питання
медичної служби на воєнний час

Завдання на самостійну роботу

I.    Вивчити:

1. Розвиток організаційних форм медичного забезпечення військ.
2. Зміст основних завдань медичної служби Збройних Сил України у воєнний час.
3. Вплив умов діяльності медичної служби на організацію медичного забезпечення військ.
4. Організаційна структура медичної служби Збройних Сил України у воєнний час.

II.    Виконати:

1.    Вкажіть основні складові військової медицини:
1. _____________________________________________________________
2. _____________________________________________________________
3.

1.    Розкрийте зміст поняття «виробниче середовище».
Виробниче середовище —сер, де людина здійснює свою труд дія-ть (предмети, праці, продукти праці, умови праці). Це більш широке поняття, ніж тільки умови праці. Ґрунтуючись на принципі системного підходу до вир-ва, він включає й організацію вир-ва з різними елементами упр-ня, серед яких одним з провідних є вдосконалення охорони праці, у тому числі з викор-ням ек стимулів. Взагалі, роботи відрізн величиною і структурою навантажень, умовами виробн середовища, що викликає певне трудове напруження організму прац-ка. Відмінності в напруженості певних фізіологічних систем зумовлені різними факторами та їх комбінаціями. Фактори важкості праці визначаються: 1. особливостями труд процесу; 2. умовами виробн середовища. Чинники трудового процессу показують навантаження на м’язову і нервову сист, співвідн між динамічними і статистичними навант, ритм і темп, робочу позу тощо. Фактори умов умов праці вкл. сук санітарно-гігєнічних елементів виробн. Середовища, які діють на прац0ка під час роботи.Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні чинники виробн середовища, що впливають на працездатність людини в процесі вир-ва: 1. фіз зусилля (переміщення вантажів певної ваги в роб зоні; зусилля, пов’язані з утриманням вантажів, натисканням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом пев-ного часу); 2. нервове напруження (складність розрахунків; особливості вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям; небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт; особлива точність виконання); 3. роб поза (положення тіла людини та її органів відповідно до засобів вир-ва); 4. онотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів); 5. температура, вологість, теплове випромінювання; 6.забруднення повітря; 7. виробн шум; 8.вібрація, обертання, поштовхи; 9. освітленість у роб зоні. Ці чинники впливають на здоров’я і працездатність людини. Для оцінки працезд застос 3 групи показників — виробничі, фізіологічні і психологічні, які хар результати виробн дія-ті, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Тому необх комплексна оцінка факторів виробн. Сер-ща і хар-ру праці.

2.    Розкрийте зміст поняття «умови праці». Які фактори впливають на формування умов праці?
Умови праці — це умови, які складаються в процесі праці людини — головної продуктивної сили суспільства. Вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні.
На формування умов праці впливає багато факторів,

А. Что вы делаете после того, как сказали «здравствуйте»?
Этот детский вопрос, внешне такой безыскусный и лишенный глубины, которой мы ожидаем от научного исследования, на самом деле содержит в себе главные вопросы человеческого бытия и фундаментальные проблемы общественных наук. Этот вопрос «задают» себе младенцы, на этот вопрос дети получают упрощенные и неверные ответы, подростки задают его друг другу и взрослым, а взрослые избегают давать ответы, ссылаясь на мудрецов; а философы пишут книги о нем, даже не пытаясь найти на него ответ. В нем содержится первичный вопрос социальной психологии: почему люди разговаривают друг с другом. И первичный вопрос социальной психиатрии: почему люди хотят, чтобы их любили? Ответ на этот вопрос есть ответ на вопросы, заданные четырьмя всадниками Апокалипсиса: война или мир, голод или изобилие, чума или здоровье, смерть или жизнь. Неудивительно, что мало кто находит ответ на этот вопрос в течение жизни. Дело в том, что большинство не успевают ответить на предшествующий вопрос: как вы говорите «Здравствуйте»?
Б. Как вы говорите «Здравствуйте»?
В этом тайна буддизма, христианства, иудаизма, платонизма, атеизма и, прежде всего, гуманизма. Знаменитый «хлопок одной ладони» в дзэн-буддизме — это звук приветствия одного человека другому и одновременно звук Золотого Правила, сформулированного в Библии. Правильно сказать «Здравствуйте» означает увидеть другого человека, осознать его как явление, воспринять и быть готовым к тому, что он воспримет вас. Возможно, в высшей степени проявляют эту способность жители островов Фиджи, потому что одна из редчайших драгоценностей нашего мира — искренняя улыбка фиджийца. Она начинается медленно, освещает все лицо, остается настолько, чтобы ее увидели и узнали, и медленно гаснет. Ее можно сравнить только с улыбкой, с какой смотрят друг на друга непорочная мадонна и младенец.
В этой книге обсуждаются четыре вопроса: как вы говорите «Здравствуйте»; как вы отвечаете на приветствие; что вы говорите после того, как сказали «Здравствуйте»; и главный — и очень печальный — вопрос: что обычно делают вместо того, чтобы сказать «Здравствуйте». Я дам здесь на эти вопросы краткие ответы. А объяснения ответов занимают весь объем книги, предназначенной в первую очередь для психиатров, во вторую очередь — для излечившихся пациентов и в третью — для всех, кому интересно.
Чтобы сказать «Здравствуйте», вы должны избавиться от всего мусора, который накопился у вас в голове после выхода из материнского чрева. И тогда вы поймете, что каждое ваше «Здравствуйте» — единственное в своем роде и больше никогда не повторится. Чтобы понять это, могут потребоваться годы.
После того как вы сказали «Здравствуйте», вам необходимо избавиться от всего мусора

Тема:         Вступ до економічної теорії. Предмет і метод
1. Предмет економічної теорії
2. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.
3. Методи пізнання економічних процесів і явищ
4. Економічні категорії та   закони. Функції економічної теорії.
1. Предмет економічної теорії
Основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних благ, тобто процес взаємодії людини з природою з метою задоволення певних потреб.
Виробництво завжди носить суспільний характер, люди в процесі праці діють не ізольовано, а спільно, групами. Між ними виникають виробничі відносини. Сукупність цих відносин визначає економічну структуру суспільства, його реальний базис і охоплюють чотири фази: безпосередньо   виробництво, обмін, розподіл, споживання.
Безпосередньо виробництво — це процес поєднання, привласнення економічних ресурсів та їх цілеспрямованого використання для виготовлення благ, які задовольняли б потреби окремих людей і суспільства.
Обмін — відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Цей рух відбувається за участі грошей.
Розподіл — це відносини, які пов’язані із розподілом засобів праці, робочої сили, що відображає форми поділу праці, а також вироблених благ між учасниками суспільного виробництва.
Споживання — це процес задоволення потреб, як особистих так і виробничих. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задоволення різноманітних людських потреб.
Таким чином, економічні відносини — це відносини між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Ці відносини — поняття абстрактне, теоретичне. У реальному житті об’єктивну необхідність в матеріальних і духовних благах для забезпечення життєдіяльності людини і суспільства відображають економічні потреби.
Економічні потреби людини і суспільства необмежені і невгамовні. Ресурси, які використовуються у виробництві товарів і послуг для задоволення цих потреб, обмежені або рідкісні.
Потреба — це відчуття нестачі, необхідності у певних речах або послугах. Потреби залежать від багатьох чинників: статі людини, місця проживання, рівня доходів, стану здоров’я, професії, віку, освіти, національності та ін. Американський вчений А. Маслоу дав таку ієрархію потреб:
-  фізіологічні потреби (їжа, вода, одяг, житло, товари побуту)

-  потреби у безпеці (потреби захисту від злочинців, від злиднів)

-  соціальні потреби ( спілкування з людьми, любов, дружба)

-  повага (повага інших, самоповага, визнання)

-  самореалізація (реалізація своїх можливостей, здібностей).
У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів. Інтерес (лат. іntеrtssе – мати  поважне  значення) це форма вияву потреби, усвідомлення

РАЗДЕЛ I. ПРЕДМЕТ И МЕТОД ОБЩЕЙ ТЕОРИИ ПРАВА И ГОСУДАРСТВА

Глава 1. Предмет общей теории права и государства

§ 1. Предмет общей теории права и государства как общенаучной юридической дисциплины

Общая теория права и государства занимает фундаментальное место в системе юридических наук. Более кратко данная дисциплина зачастую именуется просто как «Теория права и государства».
Название «Общая теория права и государства» предметно и содержательно точнее, поскольку вопросами теории права и государства, т. е. теоретическими (научными) исследованиями, занимаются все юридические науки — каждая в своей сфере, а не только общая теория права и государства. Ведь в гносеологическом (познавательном) плане понятия «теория» и «наука» — это синонимы. Поэтому под теорией имеется в виду именно научная теория, а под наукой — определенная (общая или более частная) теория.
Однако независимо от названия эта основополагающая юридическая дисциплина по своим задачам, функциям, предмету и методу имеет общенаучное значение для юриспруденции в целом и представляет собой именно общую (всеобщую — для данной концепции и системы юридических наук) теорию права и государства. В ней сконцентрированы все наиболее существенные достижения научно-теоретической мысли о праве и государстве, все теоретически (и научно) наиболее важное и значимое в совокупном знании о праве и государстве.
Научное (и теоретическое) значение отдельных юридических дисциплин (характер их взаимосвязей и отношений между собой и взаимодействия с юридической наукой в целом) определяется их местом и функцией в общей системе юридической науки, в структуре целостного юридико-теоретического знания. При этом именно научные свойства целого (т. е. специфические теоретико-познавательные свойства и особенности юридической науки в целом с ее единым предметом и методом) определяют научные свойства отдельных юридических дисциплин, их предмет и метод, их научно-познавательный статус и т. д., а не наоборот. По логике системно-структурных отношений в сфере юридико-теоретического знания свойства целого (юридической науки в целом) принципиально несводимы к сумме свойств составляющих ее юридических дисциплин и невыводимы из них.
В познавательно-концентрированном виде эти свойства научно-юридического целого представлены в понятии права, которое исходно определяет предмет и метод юридического познания и которое в теоретически развернутой, структурно и функционально конкретизированной и организованной форме представлено во всей юридической науке как единой и целостной системе юридического знания.
Отсюда ясно, что единый предмет и метод юридической науки в целом — это одновременно предмет и метод также и каждой юридической науки. Ведь отдельные

Электронные вычислительные машины и информационно-вычислительные сети являются в современном обществе самыми востребованными ресурсами. Войдя в человеческую жизнь, компьютеры сейчас стали неотъемлемой частью нашей цивилизации. И, хотя первая ЭВМ с автоматическим программным управлением была создана чуть более полувека назад, к настоящему моменту уже насчитывается пять поколений вычислительных машин. Столь бурного развития, вероятно, не претерпевала ни одна технология.
Действительно, если признанная первой большая ЭВМ ENIAC («Эниак») в 1946 году занимала площадь около 90 м2 и весила более 30 тонн, современный микропроцессор, способный вместить все электронное оборудование такой машины, имеет площадь всего 1 см2, обеспечивая при этом такую вычислительную мощность, которая превышает суммарную вычислительную мощность всех ЭВМ, имевшихся в мире в середине 60-х годов. Первая ЭВМ содержала около 18 тысяч электронных ламп, а сейчас в тысячи раз большее количество электронных компонент 0,045-мкм технологии можно разместить в поперечном срезе человеческого волоса.
Темпы развития ЭВМ опровергли все самые смелые прогнозы. Например, президент и основатель одной из ведущих компьютерных фирм Digital Equipment Corporation. Кен Олсон (Ken Olson) в начале 70-х годов в одном из интервью сказал, что нет причин, по которым кому-нибудь захотелось бы иметь дома компьютер, а уже в 1976 г. появился самый массовый в настоящее время персональный компьютер. Самый, наверное, известный в компьютерном мире человек, основатель фирмы Microsoft Билл Гейтс (Bill Gates) утверждал в 1983 году, что ни одной компьютерной программе никогда не понадобится более 640 Кбайт оперативной памяти, а сейчас его фирма выпускает программные продукты, требующие не менее 1024 Мбайт.
Определим и уточним еще некоторые понятия, важные для изучения дисциплины.
Система (от греческого systema — целое, составленное из частей соединение) — это совокупность элементов, взаимодействующих друг с другом, образующих определенную целостность, единство, обеспечивающие целенаправленное поведение. Системы весьма разнообразны. В самом общем плане все системы можно разделить на материальные и абстрактные системы. Материальные системы представляют собой совокупность материальных объектов. Абстрактные системы являются продуктом человеческого мышления — знания, теории, гипотезы.
ПРИМЕЧАНИЕ
Информационные системы относятся к категории материальных, хотя продукт труда в них и нематериален.
Элемент (компонент) системы — часть системы, имеющая определенное функциональное назначение.
Архитектура ЭВМ (системы) — это совокупность свойств компьютера (системы), существенных для программиста и пользователя.
Организация системы — внутренняя упорядоченность, согласованность взаимодействия

1 СОРТУВАННЯ

1.1 Методи сортування

Сортувати можна дані будь-якого базового типу, представлені в довільному вигляді, однак найчастіше сортувати потрібно масиви та зв’язані списки. Постановкою задачі може бути визначений будь-який порядок розташування елементів у посортованому наборі, найчастіше за зростанням або спаданням. Це не змінює суті методів сортування, але для спрощення викладу тут матеріалу будемо вважати, що – за зростанням.
За способом зберігання даних у пам’яті комп’ютера розрізняють два види сортування: внутрішнє і зовнішнє. Алгоритм внутрішнього сортування використовує тільки оперативну пам’ять, коли  зчитування/запис даних відбувається за один прохід. При зовнішньому сортуванні використовується зовнішня пам’ять, наприклад жорсткі диски, і виконується декілька зчитувань та записів. Зовнішнє сортування застосовується для обробки даних, які не поміщаються в оперативній пам’яті. Тип сортування (внутрішнє чи зовнішнє) визначається не фізичними параметрами обчислювальної системи, а алгоритмом. Алгоритм зовнішнього сортування може використовувати віртуальну пам’ять і велику частину часу працювати з диском.
Оцінювати ефективность алгоритму сортування можна за різними параметрами, з них найважливішим є його швидкодія або час виконання програми. Оскільки всі алгоритми сортування, як правило, містять цикли й розгалуження, то при цьому береться до уваги кількість порівнянь та число перестановок елементів у наборі даних. Як одиницю виміру ефективності методу застосовують 0-нотацію, вона враховує загальну кількість циклічного перебору елементів масиву даних у відношенні до n – числа всіх елементів. Якщо, наприклад, під час сортування масиву довжиною n число перебору елементів дорівнює n або близьке до нього, то говорять, що 0-нотація має порядок  n.
Час виконання програми для абсолютної більшості методів сортування залежить від вигляду даних, але 0-нотація кожного з них незмінна, вона характеризує ефективність методу при, так би мовити, найгірших даних.
Розглянемо окремі методи сортування.
Метод вибору чи не найпростіший. Під час сортування багаторазово вибирається найменший елемент. За першим разом його міняють місцями з першим елементом, за другим – з другим і т. д. до кінця масиву. Ідея методу полягає в тому, що при кожній перестановці елемент перемещуєтся прямо в необхідне місце. Спочатку ми знаходимо найменший елемент і замінюємо ним перший елемент набору. Потім знаходимо наступний мінімальний елемент у ще не посортованій частині набору і ставимо його на друге місце. Закінчивши цей процес, отримаємо повністю посортований набір. Цей метод тому й називається сортуванням методом вибору, що він оснований на виборі елемента.
Алгоритм реалізований у вигляді

Согласно З. Фрейду:
1) либо переход за анатомические границы частей тела, предназначенных для полового соединения

2) либо остановка на промежуточных отношениях к объекту сексуальному, которые в норме быстро проходят на пути к цели сексуальной окончательной.
ПЕРВЕРСНОСТЬ — извращенность, склонность к перверсиям.
ПЕРЕЖИВАНИЕ — 1. Любое испытываемое субъектом эмоционально окрашенное состояние и явление действительности, непосредственно представленное в его сознании и выступающее для него как событие его жизни.
В этом широком значении термина, восходящем к психологии интроспективной, акцентируется такая особенность переживания, как его непосредственная данность сознанию субъекта.
2. Наличие стремлений, желаний и хотений; представляющих в индивидуальном сознании процесс выбора субъектом мотивов и целей его деятельности и тем самым способствующих осознанию отношения личности к происходящим в ее жизни событиям.
В этом значении термина раскрывается функция стремлений, желаний и хотений в регуляции деятельности личности. Эти формы переживания отражают в сознании динамику борьбы мотивов, выбора иди отвержения целей. Субъективно выражаемый в переживании мотив прямо в них не содержится, что и создает впечатление, будто сами переживания побуждают поведение личности. В действительности переживания выступают как внутренние сигналы, через кои осознается смысл личностный происходящих событий, производится осознанный выбор возможных мотивов и регуляция поведения личности.
3. Форма активности, возникающая при невозможности достижения субъектом ведущих мотивов жизни, крушении идеалов и ценностей; проявляется в преобразовании его психологического мира, направленном на переосмысление своего существования.
Это значение термина фиксирует переживания как особую форму активности, позволяющую в критической жизненной ситуации перенести тяжелые события, обрести благодаря переоценке ценностей осмысленность существования.
Не следует сводить

ЛИТЕРАТУРОВЕДЕНИЕ И ЛИНГВИСТИКА
Литературоведение1 — одна из двух филологических наук — наука о литературе. Другая филологическая наука, наука о языке, — языкознание, или лингвистика (лат. lingua — язык). У этих наук есть много общего: обе они — каждая по-своему — изучают явления словесности. Поэтому на протяжении последних столетий они развивались в тесной связи друг с другом, под общим названием «филология» (гр. phileo — люблю и logos — слово).
По существу, литературоведение и лингвистика — различные науки, так как они ставят перед собой разные познавательные задачи. Лингвистика изучает всякие явления словесности, точнее, явления словесной деятельности людей, для того чтобы установить в них особенности закономерного развития тех языков, на которых говорят и пишут различные народы во всем мире. Литературоведение изучает художественную литературу различных народов мира для того, чтобы понять особенности и закономерности ее собственного содержания и выражающих их форм.
Тем не менее литературоведение и лингвистика постоянно взаимодействуют между собой и помогают друг другу. Наряду с другими явлениями словесности худо-жественная литература служит очень важным материа-
1 Это слово образовано по аналогии с соответствующим немецким названием Literaturwissenschaft.
4

лом для лингвистических наблюдений и выводов об общих особенностях языков тех или других народов. Но особен-ности языков художественных произведений, как и всяких других, возникают в связи с особенностями их содержания. И литературоведение может очень многое дать лингвистике для понимания этих содержательных особенностей художественной литературы, объясняющих свойственные ей особенности языка. Но со своей стороны литературоведение в изучении формы художественных произведений не может обойтись без знаний особенностей и истории тех языков, на которых эти произведения написаны. Здесь ему на помощь приходит лингвистика. Эта помощь бывает различной при изучении литературы на разных ступенях ее развития.
Предметом литературоведения является не только ху-дожественная литература, но и вся художественная словесность мира — письменная и устная. В самые ранние эпохи исторической жизни народов у них вообще не было «литературы». Литература у каждого народа возникала только тогда, когда он так или иначе овладевал письменностью — создавал или заимст-вовал определенную систему знаков для записи отдельных высказываний или целых словесных произведений. До соз-дания или усвоения письменности все народы создавали словесные произведения устно, хранили их в своей кол-лективной памяти и распространяли в устной передаче. Так возникали у них разного рода сказки, легенды, песни, пословицы, заговоры и т. п.
В науке все произведения устного